Хронологія мого життєвого плетива (завершення)

        

        Одночасно їз в'язанням та вишиванням я займалася пошивом одягу та трохи в'язала макраме. Але ось гачком...
          Чи дуже я прагнула навчитися ще й цьому виду рукоділля? Не можу напевне сказати. Коли я бачила схеми для в'язання гачком, я здригалась і старалася скоріше перегорнути сторінку до звичних малюнків для спиць. Гачок для мене був чимось нездоланним і недосяжним, як гора Джомолунгма. 
      Мама казала: “Да там неважко, треба тільки показать.” Ага, неважко. Я дивилася на підузорники, на мережива на рушниках, на комірці і думала, що роботу тонюнького гачка на звичайних катушкових нитках, з яких ті всі речі в'язалися, я ніколи в житті не осилю. Я купляла книжки — посібники по в'язанню гачком. Я їх листала, читала, намагалась щось плутати. Нє, не йшло. До мого розуму не доходило, як закінчувати ряд і як його починати, я не бачила аніскілечки тої логіки і закономірності в схемах “гачкорукоділля”, яких я бачила в спицях. Я не “відчувала” гачок. Я навіть не знала, як правильно тримати цей інструмент. Дуже давно мені показали, як робити обв'язку трикотажного полотна гачком, дуже простеньку, я тоді справилась, навіть не знаю як. Просто не задумувалась. Багато літ потому я побачила, що гачок можна тримати і як спицю, і як олівець.
          Мама казала: “От якби мені навчить тебе гачком в'язать, а ти мене — спицями. Я б носки в'язала...” Вона була завжди заклопотана, перероблювала силу-силенну сільської роботи, а потім очі стали вже не ті. Я маму не навчила...
         Мама померла в листопаді 2013 року. А в березні 2014-го я абсолютно випадково взяла в руки свій старенький посібник по в'язанню гачком. Потім мене щось посадило перед компьютером і змусило подивитися відеоуроки. Через декілька днів я вже знала основні способи в'язання і могла по фото сама побудувати схему візерунка. А ще через два тижні з'явилася перша моя робота — кофтинка моїй внучечці Улянці. І нехай там петельки-кривуляки, але мені і тепер приємно згадувати той захват, який я тоді відчула.


      Мабуть до кінця мого життя я буду твердо вірити в те, що це мама таки здійснила свою обіцянку, так, після смерті. Дякую, рідна і нехай земля тобі буде пухом.
        З тої весни я вже не могла зупинитися й гачки з рук практично не випускала. Може ця майже містична історія мого життя так на мене вплинула, але за півтора року я “спромоглася” зв'язати гачком більше тридцяти моделей одягу! А може я так вгамовувала той голод, який, виявляється, накопичувався роками, і досі ніяк не можу насититься?

Популярні публікації